Опис педагогічного досвіду з питання:

«Використання елементів етнопедагогіки
 на уроках та в позакласній роботі початкової школи"
Дні дитинства – наче плин води.
Проліта дитинство – та у спадок
Зостається пісня, повна згадок.
Пам'ять остається назавжди.
Расул    Гамзатов

Пам'ять народу – величезна книга, де записано все. У живому народному слові живе та внутрішня сила й краса, яка не передається ні звуками, ні буквами.

В.О. Сухомлинський писав: "У людині її людські риси формуються тільки тому, що з першого подиху свого життя вона - істота суспільна.» Загалом, етнографічні матеріали та спеціальні педагогічні дослідження засвідчують, що процеси виховання та соціалізації дітей та молоді виявляться більш результативними, коли вони будуть здійснюватися на народних засадах, з врахуванням багатовікового народнопедагогічного досвіду.

Народна педагогіка – життєдайне джерело творчості В.О.Сухомлинського, Г.С.Сковороди, Т.Г.Шевченка, Ю.А.Федьковича, О.В.Духновича, С.Ф.Русової, вінець педагогічної творчості в теорії К.Д.Ушинського.

Відомо, що вчитель початкових класів – найголовніша людина для молодшого школяра, яскравий приклад для наслідування. Мудрість вчителя полягає в тому , щоб зуміти розкрити перед свідомістю та серцем школярів ту величезну книгу, яка називається пам'яттю народною.

Засоби етнопедагогіки виконують функцію єдності і взаємодії виховання та навчання зі стимулюванням розвитку всіх професійно-педагогічних здібностей за допомогою таких чинників, як: сприймання, мотиваційна діяльність, усвідомлення через поєднання нового і старого в народних традиціях і обрядах, відтворення через неодноразове повторення обрядової діяльності за взірцем, творча діяльність через наукову дію та рольові дійства.

Працюючи з учнями початкових класів, я визначила напрями роботи по реалізації елементів етнопедагогіки.

1. Це вивчення рідної мови
   В основі мовлення українського народу лежать такі загальнолюдські норми та морально-етичні цінності, як доброзичливість, любов, лагідність, привітність, шаноба. В етнопедагогіці слово відносять до засобів вираження  пошани, підтримки, надання людині доброго імені, застереження. Навчити користуватися словом – то велика мудрість, на що й спрямовуються засоби етнопедагогіки.
            Неможливо перечислити , де і коли я застосовую народне слово. Воно звучить постійно на уроках української мови: при роботі з прислів'ями, що використовуються в різноманітних творчих завданнях; при написанні диктантів – загадок, при роботі з текстами поданими в підручнику. Чи з додаткової дидактичної літератури. Хочу відмітити велику кількість народознавчого матеріалу в підручниках української мови.
            Українська мова, народне слово звучить, коли ми читаємо казки, легенди з підручника чи з додаткової літератури на уроках позакласного читання.
   2.)    Це вивчення родоводу своєї сім'ї.
   Народна педагогіка є школою сім'ї. отчого дому, батьківською наукою, першим університетом життя, через який проходить кожна людина. Це ніжна мамина пісня, яка зігріває теплом і ласкою; іграшка, зроблена батьком, чарівна бабусина казка,яка вчить захищати добро і ненавидіти зло, жити і працювати. Це дідусева бувальщина чи загадка, що будить кмітливість і розум Справжня школа без народної дидактики не може обійтися, бо вона є містком, що поєднує домашнє навчання зі шкільним, школу з сім'єю.
   До вищевказаного напряму входить проведення колективних форм роботи вчителя з батьками (батьківська школа, родинний міст, вечір великої родини).
   Проводжу батьківські збори різноманітної тематики. Наприклад:
    «Долю кожної людини вирішують три любові – любов до дітей, любов до праці, до Батьківщини, продовжіть цю думку» - це тема для батьків.
   . «Народні ігри та пісні вашого рідного дому» - це тема для дітей.
   Питання для дітей по трудовому вихованню:

• Розкажіть про свої перші доручення.
• Яку роль вони відіграли у вашому житті?
  -        Згадайте настанови батьків про працю.
  3.)    Це вивчення українського фольклору.
  Твори дитячого фольклору включені у зміст підручників, але я майже на кожному уроці включаю додатково у зміст уроку різноманітні жанри цієї народної творчості. Наприклад , у 1-му класі використовую пестушки, забавлянки, небилиці. Найпоширеніші – «Сорока-ворона на припічку сиділа…», «Ладоньки-ладусі», «Куй, куй чобіток» тощо. В таких забавлянках найкраще розвивається пам'ять дитини, її мовлення, логіка мислення, виробляється розуміння навколишнього світу. Також, у дитячому фольклорі дуже поширені «безкінечні пісеньки», які можна співати, доки не набридне. Я їх використовую на етапі навчання грамоти при читанні.
  Прочитуючи кілька разів один і той самий текст, учні непомітно для себе у ненав’язливій формі покращують техніку читання.
  Дитячі фольклорні твори складалися як дорослими, так і самими дітьми. Переважна більшість із них – це, на думку багатьох дослідників, творчість самих дітей. Діти дуже часто перероблюють і переосмислюють пісні дорослих, вкладаючи в них зрозумілий для них зміст. Тому я заохочую дітей до складання власних творів, наприклад, лічилок, ігор з промовлянням слів і плесканням у долоні. Тому що цей вид гри розвиває мову, мислення, а також виховує дружні відносини в колективі.
  Своєрідним явищем дитячого фольклору є дражнили і мирилки. Більшість із них створюють діти самі. Тому, це також один із видів роботи з моїми учнями: придумай мирилку, розкажи її, помирись із кимось. Наприклад, тобі яблучко, мені грушечка, помирімося, моя душечко. Або інакше: тобі яблучко, мені грушечка, не сердися, моя подружечко.
  Промовляння скоромовок, відгадування чи придумування загадок, читання, переказ, придумування, інсценізація казок – все це збагачує творчу уяву дитини, виробляє навички усного мовлення, дотепність, будить фантазію, гумор, природний потяг до спілкування.
  Дитяча фольклорна творчість збагачує дидактичні можливості етнопедагогіки.
  Я широко використовую народні дитячі ігри, танці, забави, які записані українськими фольклористами, письменниками:
  -під час фізкультхвилинок пісеньки з імітацією рухів («Ой на горі гречка», «Мак», «Два півники горох молотили» та ін.);
  -танці прикрашають позакласні виховні заходи та подобаються дітям;
  -забави найчастіше використовую  на весняних святах: забава «А ми просо сіяли», хоровод «Королева у садочку», «А вже весна скресла» .
  4.)    Вивчення історії народу.
  На уроках читання ми вивчаємо легенди, бувальщини рідного краю, через які  знайомимося з історичними персонажами, героями України. Наприклад, легенда «Древній Київ» розповідає про князів Київських, легенда «Богдан Хмельницький» розкриває нам історію утворення імені та прізвища видатного гетьмана України. Читаючи вірші Т.Г.Шевченка для глибшого розуміння печалі , що пронизує його твори, необхідно відкрити перед дітьми трагічну сторінку історії українців – кріпацтво, читаючи твори про козаків – необхідно відтворити образи національних героїв.
  5.)    Вивчення природознавства регіону.
  По Програмі для середньої школи вивчаємо з учнями Закарпаття на уроці з природознавства при вивченні тем «Карпати», «Природа рідного краю» в 4-му класі. Звичайно, ці уроки насичені повідомленнями, наочністю по темі. Але й на уроках інших предметів можна вивчати природознавство рідного краю. Наприклад, на уроці математики, при вивченні теми «Розв'язування задач, що містять дробові значення», можна розв’язати таку задачу :
  Дуб може рости до 400 років, кедр – 3/4цієї кількості років, сосна – у 2 рази довше, ніж кедр. А бук – на 350років менше, ніж сосна. Скільки років може прожити бук?
  Розв'язуючи таку задачу, учні дізнаються, які дерева найпоширеніші в Карпатських горах, скільки років живе кожне з перерахованих дерев. Обов'язково , проводжу природоохоронну бесіду з учнями.
  Також, записуючи з учнями математичний диктант при вивченні нумерації чисел в межах 10 000 тисяч, можна використати дані про висоту гір (Яка найвища гора Карпат? Яка висота гори Стій?) тощо.
  Розглядаючи об’єкт живої чи неживої природи завжди можна пов'язати його чи з ігровим жанром творів, чи з пізнавальними бесідами, чи з піснями  українського народу.
  Також я даю учням завдання такого типу:
  Підберіть прислів’я про рослинний та тваринний світ.
  6.)    Вивчення національної символіки.
  Національну символіку ми вивчаємо на уроках з курсу «Я і Україна». У додатках 1.2, 1.4 даної роботи я показала, як вивчаючи теми про рослини і тварини розглядаю з учнями рослини-символи, тварини – символи України. Також у сценарії «Хата моя, біла хата», додаток2 показаний зміст виховного заходу, в якому також вивчаються народні символи української хати. Звичайно, вивчення національної символіки не обмежується даними уроками чи виховним заходом. Наприклад, на уроках з образотворчого мистецтва малюючи українські костюми, український вінок, картини природи та ін.. планомірно і систематично включаю у зміст уроку твори української народної творчості.
  7.)    Вивчення народного календаря.
  Вищевказаний напрям роботи я широко реалізую в позакласній роботі. Проводжу свята, виховні години на різну тематику: «Святкування Покрови на Україні», «Свято осені», «Калинове свято», «Свято урожаю» - восени; «Свято Миколая», «Щедрування на Україні», «Новорічні свята», «Стрітення» - зимою; «А вже весна скресла», «Не я б'ю – верба б'є», «Святкування Великодня», «День Матері». Перечислені позакласні заходи я проводжу в різних формах: інсценізації, виставки, конкурси тощо.
   На мою думку, добре було б уроки народознавства ввести не у варіативну, а в інваріантну частину програми. Проблема сьогодення – падіння духовності серед дітей і молоді. А в народних творах  висвітлюється ідеал моральності, поваги , трудолюбивості.  Чим більше в шкільному навчанні елементів народності, тим краще. Цікаві прогулянки на лоно природи, запальний народний танець, веселі ігри і забави, що виховують спритність, витривалість, товариську взаємодопомогу. Це свята і обряди, музика, прикладне мистецтво, що веселять душу і радують серце. Мудре застереження від усього недоброго, ганебного, виражене через жарт, гумор,  прислів’я чи приказку. Народна дидактика ніколи не старіє і шліфується в повсякденній педагогічній практиці.